Як умру, то поховайте мене
москалюги,
не стерпіли УКРАЇНЦІ над
собой наруги...
Гнали мене із престолу,
гнали як гандона, я аж поспіхом забув з золота
батона.
Утікав я вертольотом з свого
Межигір'я,
по дорозі лиш губив, як той
півень пір'я. Хоча зразу я не здався, не
захотів миру,
сам собі, своїм указом я
вирив могилу.
Закопайте мене в землю й
забудьте образи. А надгробком ви поставте
мого унітаза.
І на ньому пов'яжіть з
триколора банта.
Більш не схочуть українці
такого гаранта. Не накаже мене й Путін
ляпасом по сраці,
поруч мене ви повісьте
Пшонку на гілляці.
Нехай вітер його тілом день і
ніч гойдає. Хай народ таких злодіїв
більше не зазнає.
Признаюсь Вам, українці,
Президент я х...єв,
поруч мене хай спочине
Захарченко й Клюєв. Після себе я залишив одні
лиш руїни,
попрошу ще Симоненка
вигнати з країни.
Бо якщо за ним іти "труден
путь и долог", Він такий є комуніст, як я
гінеколог.
Тепер за мною в Україні
ніхто не заплаче.
І смертей всіх тих Героїв
ніхто не пробачить. Тож пробачте Українці й
житєлі Донбасу,
що довірили Україну мені,
під...су.